Коментарі Отців Церкви на недільне Євангеліє
Євангеліє від св. Матея 9:27-35
27. І як Ісус відходив звідти, слідом за Ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!” 28. І коли Він увійшов до хати, сліпці приступили до Нього, а Він спитав їх: “Чи віруєте, що Я можу це зробити?” – “Так, Господи!” – кажуть Йому ті. 29. Тоді Він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: “Нехай вам станеться за вашою вірою!” 30. І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: “Глядіть, щоб ніхто не знав про це.” 31. Та ті, вийшовши, розголосили про Нього чутку по всій країні. 32. А як вони виходили, приведено до Нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж Він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: “Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі!” 34. Фарисеї ж говорили: “Він виганяє бісів князем бісівським!” 35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Коментарі Отців Церкви
Сліпі прозріли, бо мали віру. Іларій Піктавійський: Отже, ледь Господь відійшов від цього місця, за ним пішли двоє сліпців. Але яким чином сліпі могли дізнатися, що Господь проходить поруч, а також Його ім’я? Навіть більше, вони називали Його Сином Давидовим і просили зцілити їх. У розповіді про двох сліпців розкривається зміст усіх попередніх прообразів. Вказується на те, що дочка начальника була з цих людей, тобто була дочкою фарисеїв та учнів Івана, які перед цим разом спокушали Господа. Отже, їм, що перебували в невіданні, закон відкрив, Той, у Кого вони просили зцілення, вказав на те, що їх Спаситель тілесно походить з роду Давидового, і пролив світло в їх душі, засліплені старим гріхом, бо без настанови вони не визнавали в Ньому Христа. Господь показав їм, що не віра повинна бути наслідком зцілення, а зцілення наслідком віри (адже сліпі стали зрячими, бо мали віру, а не тоді повірили, коли отримали зір. З цього видно, що вони вірою заслужили виконання їх прохання, а не знайшли віру внаслідок виконання їх прохання). Якщо вони повірять, Він обіцяє їм зір, але наказує віруючим зберігати мовчання, оскільки проповідь є справою апостолів. (Іларій Піктавійський «Коментар на Євангеліє від Матея» 9.9).
Ті, що покинули світло віри. Хроматій Аквілейський: Алегорично ці двоє сліпих відображають два народи, яких після смерті Соломона Ровоам, його син, і Єровоам, його раб, розділили на два царства. Розуміти під цими двома сліпими народ юдеїв та народ поган не виходить. Бо яким чином поганському народу до просвічення славити Христа, сина Давидового, не чувши ні закону, ні пророків? Тому правильним скоріше буде наведене вище розуміння сліпих як двох народів, які могли дізнатися із закону або від пророків про Христа, сина Давидового. Обидва вони були сліпі через невір’я свого розуму, бо ще не могли бачити істинного світла – передвіщеного в законі і у пророків Єдинородного Сина Божого. Покинувши світло віри і опустивши покривало закону, вони утримуються, ніби в якійсь пітьмі сліпоти, як каже блаженний апостол: І аж по сьогодні при читанні Мойсея лежить покрівець на серці їхнім. Та коли звертається до Господа, спадає покрівець (2Кор 3:15-16). І ще: аж по цей день, коли читається Старий Завіт, той сам покрівець зостається невідкритий, Христос бо його усуває (2Кор 3:14). Бо в тому, що до цих сліпих, як тільки вони увірували в Сина Божого, повернувся зір, показано, що, хто б з цих двох народів не прийшов з вірою до Сина Божого, заради порятунку людського роду, зараз-же позбувшись усякої сліпоти блуду, пізнає істинне світло. (Хроматій Аквілейський «Трактат на Євангеліє від Матея» 48.2).
Вони увійшли в Його дім. Ієронім Стридонський: Коли Господь Ісус проходив через дім начальника і прямував в Свій дім, як ми прочитали вище: Сівши у човен, Він переплив назад і прибув у своє місто (Мт 9:1), то два сліпці вигукували: “Помилуй нас, сину Давидів!” Однак вони зцілюються не на дорозі, не мимохідь, як вони вважали, а після того, як Він прийшов в Свій будинок і вони наблизилися до Нього і увійшли всередину; і спочатку випробовується їх віра, щоб вони здобули світло віри істинної. До першого чуда, про яке ми розповіли, з дочкою начальника і кровоточивою жінкою, послідовно приєднується і це, щоб те, що там показали смерть і неміч, тут показала сліпота. Дійсно, обидва народи були сліпими, коли Господь проходив цей вік і прагнув повернутися до Свого дому. Якби вони не визнавали Його і не сказали: Помилуй нас, Сину Давидів, і на запитання Ісуса: Чи віруєте, що я можу це зробити? не відповіли б: Так, Господи, то не отримали б колишнього світла своїх очей. (Ієронім Стридонський «Коментар на Євангеліє від Матея» 1.9.27).
Щоб навчити нас уникати людської слави. Іван Золотоустий: Для чого Христос веде за Собою сліпих, що голосять про помилування? Для того, щоб і цим навчити нас уникати людської слави. Оскільки дім був поблизу, Він веде їх туди, щоб зцілити наодинці. Це видно з того, що Христос велів нікому не говорити про зцілення. (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 32.1).
Глядіть, щоб ніхто не дізнався. Іван Золотоустий: І це також дуже викривало юдеїв, коли сліпі, позбавлені зору, приймають віру тільки на слух. А вони, бачивши чуда і впевняючись в них на власні очі, чинять зовсім інакше. Подивися і на старанність сліпих, про яку можна судити за їх криком і благанням. Бо вони не просто приступили, а волали гучним голосом, нічого іншого не просячи, крім милості. Сином же Давидовим називали Його тому, що це видавалося їм почесним ім’ям. (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 32.1).
Незважаючи на наказ мовчати. Іван Золотоустий: Вони не стрималися, а стали окличниками і вісниками. Вони не стрималися, незважаючи на наказ мовчати про подію. Якщо в іншому випадку Христос відкрито говорить: «Іди і розкажи про славу Божу» (пор. Лк 8:39: Вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі), то ті слова не суперечать цим, а цілком з ними узгоджуються. Бо Христос навчає нас не тільки нічого не говорити про себе, а й перешкоджати тим, які захочуть хвалити нас. Але якщо слава воздається Богові, то ми повинні не тільки не перешкоджати, а й спонукати до цього. (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 32.1).
Господь негайно зцілює його. Іван Золотоустий: Ця хвороба не була природньою, але походила від диявольського злого задуму. Тому й потрібно було, щоб біснуватого привели інші. Так як цей біснуватий, не будучи в змозі говорити, не міг ані сам просити, ані через інших, бо біс зв’язав його язик, а з язиком і душу, то Господь не питає його про віру, а негайно зцілює від хвороби. Коли ж біс був вигнаний,– говорить євангеліст, – німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі! (Мт 9:33). Ці слова особливо пригнічували фарисеїв, адже ними народ показував, що він протиставляв Ісуса будь-кому іншому, цінив Його більше не лише від інших Його сучасників, але навіть і від тих, які жили в минулому. Шанували Його не тільки за те, що зціляв, але за те, що зціляв легко, швидко, до того ще й численні та невиліковні хвороби. Такої думки про Ісуса був народ. (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 32.1).
Язик німого розв’язується для мови. Ієронім Стридонський: Те, що по-грецьки називається κωφός звично в повсякденній мові розуміється скоріше як «глухий», ніж «німий». Та в Писанні зазвичай κωφός означає як німого, так і глухого. У духовному ж розумінні, так як сліпці знаходять світло, так і язик німого розв’язується для мови, щоб він визнав Того, Кого раніше відкидав. (Ієронім Стридонський «Коментар на Євангеліє від Матея» 1.9.33).
Належний порядок подій. Іларій Піктавійський: Досконале, відтак, чудо зцілення глухонімого біснуватого показало, що поганський народ мав потребу у всеохоплюючому цілковитому зціленні. Адже оточений з усіх боків всілякими лихами він був підданий різним хворобам тіла. І тут був дотриманий певний порядок подій. Спочатку виганяється біс, а потім вступають в силу інші спроможності тіла. Адже після того, як пізнання Бога знищило божевілля всіх марних вірувань, наступило отримання зору, слуху та слова спасіння. Подив, викликаний чудом, виявився у свідченні натовпу, який говорив: Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі! Того, кому Закон нічим не міг допомогти, врятувала сила Слова і глухонімий чоловік прославляв Господа. Після того, як спасіння було дароване поганам, всі міста і села просвітилися силою пришестя Христового і позбулися всякої давньої немочі та хвороби. (Іларій Піктавійський «Коментар на Євангеліє від Матея» 9.10).
Нерозважливість фарисеїв. Іван Золотоустий: Фарисеї були зовсім іншої думки про Ісуса. Вони не тільки зводять наклепи на те, що Він зробив, але не соромляться навіть говорити речі суперечливі між собою. Така злість! Так реагує злоба, підтримувана заздрістю! Справді, що говорять фарисеї? Він виганяє бісів князем бісівським. Що може бути безглуздішим за це? Адже це абсолютно неможливо, – як і Сам Христос опісля скаже, – щоб біс виганяв біса, бо й він зазвичай своє збирає, а не руйнує. А Христос не тільки виганяв бісів, але і очищав прокажених, воскрешав померлих, приборкував море, відпускав гріхи, проповідував Царство, приводив до Отця, чого біс ніколи не захоче і не зможе зробити. Біси приводять до ідолів, відвертають від Бога і навчають не вірити в майбутнє життя. Біс, будучи ображеним, не робитиме добро, бо він, і не будучи ображеним, заподіює шкоду навіть тим, які служать і догоджають йому. Та Христос чинить зовсім інакше. (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея» 32.2).
Переклад – Ольга Цицик, за виданням ACCS: NT Ia, Matthew 1–13 (2001)
Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!
